Письменник Олександр Намозов: «Перший футбольний «матч смерті» на території України між командою фашистських окупантів та місцевими футболістами відбувся у липні 1941 року на Рівненщині у місті Костопіль»

Про подробиці футбольного «матчу смерті», який відбувся набагато раніше, ніж схожий відомий поєдинок київського «Динамо» улітку 1942 року, мені розповів очевидець подій, 81-річний костопільчанин Степан Висоцький. Його інформацію підтвердили місцеві старожили Іван Мікота, Раїса Деркач та Раїса Степанович.

- Наприкінці липня 1941 року, - розповідає Степан Висоцький, - на парканах центральних вулиць окупованого Костополя з’явилися листівки німецькою та українською мовами, в яких ішлося про те, що у неділю на місцевому стадіоні відбудеться футбольний матч між спортивною командою німців та місцевими футболістами. Зрозуміло, що новина про неординарну подію - футбол під час кривавого військового протистояння - швидко облетіла містечко.

До війни на Костопільщині існували чотири провідні футбольні команди: українська «Запорожець» (Костопіль), «Базальт» (Берестовець), «Стрілець» (Янова Долина) і єврейська команда «Трюм-пельдорія», яка 1936 року спромоглася розгромити з рахунком 4:0 «Легію» з Варшави. Всі ці спортивні колективи регулярно змагалися між собою, а також брали участь у першості Волині та кубкових змаганнях Польщі.

Саме з гравців команд «Запорожець» і «Стрілець» місцевою адміністрацією було нашвидкуруч сформовано футбольну команду, яка мала протистояти команді фашистських загарбників.

У матчі погодились брати участь, - продовжує Степан Висоцький, - знані футболісти, українці Володимир Дмитринський, Степан Регеза, Іван Степанович, Колковець, Алексійчук, поляк Юзеф Конторський та інші, прізвищ яких не пам’ятаю. Напередодні футбольного поєдинку фашисти пригнали на стадіон кілька десятків євреїв, котрих на той час вже переселили у гетто. Вони вичистили газон, трибуни та бігові доріжки. Потрібно відзначити, що ідеальний порядок на стадіоні підтримувався увесь період окупації. Згодом на цьому ж стадіоні фашисти провели перші масові акції по знищенню місцевих жителів.

У неділю, десь за годину до початку футбольного матчу, озброєні автоматами есесівці оточили стадіон тісним кільцем. Бути присутніми на трибунах мали можливість виключно фашисти на чолі з гебітскомісаром Костопільської округи Ленертом та його заступником Гінтером. З протилежного боку трибун на траві було дозволено розміститися нам, невеликій групі місцевих підлітків, приблизно одного віку – 9-12 років. Решта українського та польського населення, що ризикнула стати очевидцями події, розташувалася за парканом стадіону. Дивилися крізь щілини та пошкоджені надламані дошки.

Місцеві футболісти вийшли на поле у світлих футболках та чорних трусах, німці – у мишачого кольору формі.

Першими в атаку пішли німці під гучний тупіт чобіт на трибунах та схвальні вигуки, та сама перша атака ледь не завершилася голом, костопільчан врятував воротар. На жаль, прізвища його теж не пам’ятаю. Наші оговталися хвилин за п’ятнадцять і, скоріше за все, у активному азарті забули, хто є їхнім суперником, взяли ворота німців у справжню облогу. На трибунах свистіли і лаялися, але це, здається, мало впливало на костопільських футболістів. Кілька разів м’яч ледь не влучив у ворота фашистів, але німці в обороні грали чітко і згуртовано.

Під час перерви наші хлопці розташувалися на відпочинок на траві поряд з нами, підлітками. Одразу за ними до нас підійшов Степан Регеза, він виглядав дуже схвильованим і обличчя у нього було біле, як крейда. Він добре володів німецькою мовою і розповів нашим хлопцям, що почув розмову окупантів: «Оберлейтенант Гінтер віддав наказ: у разі поразки німців, всю костопільську команду розстріляти прямісінько на стадіоні». Не відаю, що творилося у той час на серці у кожного футболіста, але після перерви вони доволі жваво вибігли на поле. Буду відвертим, другий тайм мало нагадував перший. Наші переважно оборонялися, їхні атаки вже не були такими гострими, але й гола від фашистів мужні хлопці не пропустили – 0:0 – так закінчилася перша і остання футбольна зустріч - «матч смерті» в окупованому Костополі».

Як згадують Раїса Степанович, Раїса Деркач та Іван Мікота, 1943 року фашистами були розстріляні Іван Степанович та ще двоє учасників того матчу. Степан Регеза загинув того ж року в лавах УПА, кількох футболістів було вивезено на примусові роботи до Німеччини.

Олександр Намозов